Тамара Василівна очолює торговельну структуру Українських художніх промислів. Засідання художньої ради, робота з майстрами, перше глибоке занурення у світ українського ремесла. Саме тут відкривається повний масштаб того що існує в Україні — сотні технік, десятки регіонів, орнаменти яким тисячі років. Традиція жива. Потужна. Просто світ про неї ще не знає. Але це питання часу.

Відкривається власна майстерня. У команді — вишивальниці з фаховою освітою. Згодом доєднується дизайнерка Щербань Людмила Володимирівна — з природним відчуттям орнаменту і бездоганним оком на колір. Разом починається системна робота — збирають техніки з усіх регіонів України, документують кожну, розбирають до математичної формули. Понад 100 різних технік. Кожна має свою логіку, свій малюнок, свій характер. Паралельно збирається колекція: вінтажний одяг, вишиті картини, рушники — все що вдається знайти. Зберігається. Вивчається. Передається далі. Крок за кроком народжується архів якого більше не існує ніде у світі.

Ambiente, Мюнхен — Момент, що змінив все… Виставка Ambiente в Мюнхені — разом з сином Сергієм. Ambiente — це місце де зібране найкраще ремесло планети. 160 країн. Кожна показує те чим пишається. Україна того року ділить павільйон з кількома іншими — два квадратні метри, кілька ваз з Дніпропетровська. Вся виставка обійдена мовчки. Без коментарів. Але всередині — вже прийнято рішення. Світ побачить справжню Україну. Не колись. Незабаром.

Рушник Національної Єдності Народжується масштабний проєкт — Рушник Національної Єдності. Особисто профінансований і скоординований разом з чоловіком Степаненко Миколою Леонтійовичем. Майже рік роботи. Майстрині з кожного регіону України — кожна вносить свій орнамент, свою техніку, свою землю. Один рушник — і в ньому вся країна. Готовий виріб вирушає у світ. Десятки країн. Тисячі людей. Українці в діаспорі приходили подивитись на нього — і на якусь мить відстань до дому зникала.

Аня та Микола Гаджаман вперше переступають поріг майстерні. Микола — рідний племінник Тамари Василівни. Вони бачать колекцію. Торкаються виробів. Зупиняються перед Рушником. Слухають. Довго мовчать. Щось всередині змінюється — тихо, але безповоротно. Стає зрозуміло: цю справу треба продовжити. Не як музей. Не як архів. А як живий бренд — сучасний, актуальний, для людей які цінують справжнє. Господиня майстерні погоджується. Так починається Gadzhaman.

Gadzhaman — це прізвище родини. Ми довго думали як назвати бренд. І зрозуміли — назва вже існує. Вона живе в родині поколіннями. Дівоче прізвище Тамари Василівни — Гаджаман. Прізвище Миколи — теж Гаджаман. Степаненко Микола Леонтійович дослідив коріння цього імені: родина з Кіровоградщини, де тече річка Аджанка. Від річки — прізвище. Від прізвища — бренд. Обираючи цю назву ми обрали не просто слово. Ми обрали землю. Коріння. Відповідальність перед тими хто буде після нас. Сьогодні ми створюємо нові колекції, працюємо з майстринями і несемо українську вишивку у світ. А у 2021 році в нашій родині з’явилась донька Софійка. Вже з трьох років вона почала цікавитись вишивкою і вчитись перших стібків. Традиція продовжується — і це, мабуть, найголовніше.